Методична проблема
У реалізації дидактичного принципу індивідуального підходу виявляється діалектика пізнання об'єктивної міри педагогічного впливу по відношенню до конкретної людини. Індивідуальний підхід розглядається в педагогіці як один з найважливіших принципів навчання й виховання і визначається як діяльність викладача, що передбачає зміну засобів і організаційних форм навчально-виховної роботи з урахуванням індивідуальних особливостей особистості.
Індивідуальний підхід потребує знання індивідуальності, тобто структурно-функціональної організації організму людини. З одного боку, вивчаються теоретичні передумови, практичні рекомендації, з іншого – оцінюються можливості й здатності досліджуваних до навчання, набуття і реалізації базових рухових умінь.
Успішність розробки системно-структурних відношень у фізичному розвитку людини є необхідною умовою побудови кільцевої залежності між діями, що застосовуються для управління, і відповідними реакціями, які коригують і уточнюють їхнє використання, виходячи з морфофункціональних характеристик особистості. Наскільки точно регулюватимуться відношення між ними, настільки успішно здійснюватиметься розвиток цілісної системи, функцію якої представляють ці взаємодії.
У процесі фізичного виховання для підвищення ефективності навчального процесу і розвитку рухових можливостей учитель повинен враховувати індивідуальні властивості й здатності фізичних якостей школярів. Успішність вирішення цих завдань залежить від того, наскільки добір засобів і методів доступний для учнів з урахуванням їхніх індивідуальних відмінностей.
Зовнішні індивідуальні властивості людини лише наближено відбивають її внутрішні можливості. Без урахування індивідуальних властивостей немає гарантії успішного використання педагогічних дій. Їхня індивідуальна вибірковість і спрямування дають змогу викладачеві добирати ті вправи, що найбільше відповідають морфофункціональному статусу учнів. Визначення індивідуальних властивостей і здібностей допомагає вибрати оптимальну інтенсивність і обсяг окремих вправ, навчального заняття, мікроциклу, значно підвищуючи їх ефективність внаслідок використання дидактичних принципів доступності, індивідуалізації і свідомого ставлення до рухової активності у процесі фізичного виховання, оздоровчого і спортивного тренування.
Використання інтерактивних методів навчання учнів на уроках з фізичного виховання є одним із актуальних напрямів модернізації освіти. Означена система педагогічної діяльності надає можливості прогнозувати позитивне ставлення учнів до занять фізичною культурою та спортом у режимі самостійно творчої активності. Це створює умови для задоволення потреби учнів систематично, регулярно займатися фізичними вправами, виховання бережливого ставлення до свого здоров’я й здоров’я оточуючих як найвищої соціальної цінності особистості. Практична діяльність над реалізацією проблемної теми дозволили нам визначити алгоритм впровадження інтерактивних методів навчання учнів з предмета «Фізична культура»:
-
Розробка і використання дидактичного матеріалу, спрямованого на формування в учнів навичок самостійної діяльності щодо підвищення рівня фізичної підготовленості, показників здоров’я, обсягу індивідуального рухового арсеналу.
-
Моделювання і проведення уроків (фрагментів), які орієнтують діяльність вчителя на активізацію пізнавальних інтересів учнів у контексті формування їхньої особистої фізичної культури.
-
Використання методичних підходів щодо розвитку ініціативи та творчих здібностей учнів у процесі урочної діяльності з фізичного виховання.
-
Визначення шляхів соціалізації учнів різного віку засобами фізичної культури.
-
Проведення уроків з використанням нетрадиційних засобів фізичного виховання, нестандартних форм вправляння учнів.
-
Підбір матеріалів з метою активного залучення учнів різного рівня фізичної підготовленості, стану здоров’я до найцікавіших засобів вправляння (тих, на які спрямований їх інтерес).
-
Використання різних видів тестування, альтернативних форм оцінювання, в основі яких покладений індивідуальний ріст, покращення власних результатів кожним учнем.
-
Перспективи подальшої роботи з проблемної теми актуалізують такі напрямки:
8.1. Моделювання процесу інтерактивного навчання учнів на уроках і позакласних заходах з фізичного виховання;
8.2. На підставі розробленої моделі розробити, апробувати й впроваджувати інтерактивні технології навчання на засадах використання різних форм взаємодії учнів і вчителя за моделлю особистісно - зорієнтованого навчання, урахування індивідуальних можливостей учнів, реалізації практичних ідей, методів здійсненої роботи;
8.3. Проведення системи різних форм фізичного виховання за інтерактивними технологіями.
Практика показує що навчання як процес засвоєння знань, навичок і умінні протікає успішно лише при досить високій пізнавальній активності дітей -- прагненні до навчання, до оволодіння більш повними і глибокими знаннями. При навчанні школярів на уроках фізичної культури виховання пізнавальної активності має важливе значення.
Широкі можливості для підвищення в дітей інтересу до занять полягають, на наш погляд, в організації пізнавальної діяльності учнів та шляхом надання їм більшої самостійності, творчої ініціативи, шляхом ускладнення (у межах доступного) пізнавальних задач, що вимагають застосування набутих знанні і навичок в різних змінних умовах навчальної діяльності. Інший діючий засіб виховання пізнавальної активності -- завдання по взаємоаналізу дій учнів. Найбільше реальний спосіб організації навчальної діяльності учнів у даному випадку -- змінний: одна зміна виконує завдання, інша не пасивно очікує черги, а спостерігає, учні, згадуючи відомості про біодинамічну структуру досліджуваних вправ, помічають помилки, допомагають усувати їх. Сприяють вихованню пізнавальної активності так звані пошукові ситуації. Учням називається учбово-пізнавальна задача яку вони повинні вирішувати самі, з частковою допомогою вчителя.
Втягнути дітей в навчальну роботу, активізувати їх дозволяє також застосування різноманітних методів і прийомів, серед яких не можна не виділити ігровий метод, як самий цілеспрямований, особливо в заняттях з дітьми молодшого шкільного віку.
Одним із варіантів вирішення цієї проблеми є запровадження в школі національних ігор, які у всі член були одним із основних засобів виховання молоді, насамперед фізичного. Проведення таких ігор у будь-яку пору року не потребує ні спортивних залів, ні спеціально обладнаних майданчиків. Народні ігри без додаткових матеріальних витрат дозволять перейти до трьох уроків фізичної культури на тиждень. Полегшують вони і вирішення проблеми недостатньої кількості вчителів для проведення цих уроків -- традиції народних ігор завжди передавалися старшим поколінням молодшому. Це досить ефективний та діючий засіб активізації пізнавальної активності до занять фізичною культурою.
В Україні склалася тривожна ситуація, яка несе в собі велику загрозу національній безпеці, соціальній і демографічній сферам. Критичний рівень здоров’я, фізичної підготовленості й фізичного розвитку дітей та молоді є наслідком зниження їхньої рухової активності у режимі дня при зростаючому статичному і психоемоційному напруженні процесу навчання, впровадження інноваційних комп’ютерних технологій у повсякденний побут, несприятливих екологічних умов навколишнього середовища. Така ситуація становить реальну загрозу генофонду нації, безпеці України та стала пріоритетною проблемою загальнодержавного значення і вимагає адекватного вирішення. Національні інтереси потребують нагального вжиття ефективних заходів для розв’язання соціально значущої проблеми запобігання захворюваності шляхом зміцнення здоров’я дітей як найвищої соціальної цінності .
Глибоко переконаний, що шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для збереження і розвитку здоров’я кожного члена суспільства. Досягти цієї мети можна лише за умови здійснення освітнього процесу на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість, враховують рівень індивідуального розвитку учня. Отже, необхідність орієнтації на кожну дитину актуалізує проблему індивідуального підходу в організації особистісно орієнтованого фізичного виховання. Індивідуальний підхід є запорукою ефективності педагогічного процесу — він базується на тому, що будь-який освітній вплив здійснюється через призму індивідуальних особливостей кожної дитини. Диференційований підхід також базується на знанні індивідуальних особливостей. Отже, індивідуалізація і диференціація процесу фізичного виховання дітей — не мета, а засіб розвитку індивідуальності кожного школяра. Учні суттєво відрізняються за багатьма показниками: станом здоров’я, рівнем фізичного розвитку, рівнем сформованості і функціонування різних органів і систем організму тощо. Тому диференційований підхід у фізичному вихованні повинен враховувати різні сторони рухового розвитку особистості.
Метою моєї діяльності у цьому аспекті є сприяння фізичному розвитку особистості учня, удосконалення життєво важливих рухових навичок, зміцнення здоров’я на засадах диференційованого підходу на уроках фізичної культури на основі фізичної підготовленості та здоров’я школярів в організації процесу фізичного виховання, знаходження шляхів ефективності занять фізичною культурою.
Для дослідження цієї мети реалізовую такі завдання:
— диференціація учнів за рівнем підготовленості в організації навчальної фізкультурно-оздоровчої роботи;
— удосконалення індивідуальних життєво важливих рухових навичок і вмінь учнів;
— підвищення ефективності занять фізичною культурою;
— зміцнення здоров’я підростаючого покоління.
Отже, диференційований підхід до дітей відповідно до індивідуальних особливостей – ефективний метод поліпшення навчального процесу на уроці фізичної культури у школі. Основне завдання диференційного навчання на уроці фізичної культури полягає в тому, щоб забезпечити максимально-продуктивну діяльність кожного учня, надати оптимальний руховий режим, повніше мобілізувати їх здібності. Урахування ступеня статевого дозрівання, фізичного розвитку, характеру адаптації до м’язової діяльності дає змогу більшою мірою індивідуалізувати процес фізичного виховання дітей шкільного віку. Вивчення стану здоров’я дітей та раціональний розподіл їх на медичні групи має важливе значення для опрацювання оздоровчих заходів і створення для них оптимальних умов навчання та виховання.
Самостійність у роботі, зростання її ролі в системі особистісно орієнтованого навчання сприяє повнішому розкриттю потенційних можливостей учнів, забезпечує формування в них інтересу до вивчення предмета, активізує мислення, спонукає до глибокого знання програмного матеріалу, виробляє вміння активно набувати знання та навички. Оптимальний добір різних видів вправ для самостійної фізичної діяльності учнів, на мою думку, може бути одним з основних показників роботи
Тому я й прагну того, щоб моя робота з дітьми дала реальну можливість знайти кожному для себе ту сферу діяльності, яка імпонує їм найбільше і в якій вони найповніше реалізуються. Тому головним для мене є диференціація учнів за рівнем підготовленості в організаці навчальної та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи, де вирішуються завдання зміцнення здоров’я, удосконалення життєво важливих рухових навичок і вмінь, підвищення ефективності занять, застосування їх у різних за складністю умовах. Отже, процес фізичного розвитку особистості учня організований мною таким чином, що індивідуальний досвід школяра не витісняється, а навпаки, розширюється і наповняється шляхом постійного узгодження використання всього того, що накопичене учнем у його власній життєдіяльності.
